28 вересня, 2026
Авторка: Ірина Зарецька-Котруце
А якщо ми переплутали виховання з обслуговуванням?
Іноді я дивлюся на своє життя з трьома дітьми й думаю: скільки ж часу займає просто їх… обслужити. Особиста колонка Ірини Зарецької-Котруце про внутрішню вісь дитини — і десять маленьких сімейних ритуалів, які її вирощують.
Обслужити — легко. А виховати?
Іноді я дивлюся на своє життя з трьома дітьми й думаю: боже, скільки ж часу займає просто їх… обслужити.
Накормити. Одягнути. Купити те, з чого знову виросли. Роздати іграшки, в які не граються. Записати до лікаря. Перевірити розклад. Відвезти на футбол. Забрати з плавання. Англійська. Уроки. Форма. Зуби.
І ось ти весь день була дуже гарною мамою. Електричним віником носилася містом, усіх нагодувала, розвезла, організувала, проконтролювала.
А ввечері виникає трохи неприємне запитання:
«А коли сьогодні я їх виховувала?»
Не обслуговувала. Не розвивала. Не лікувала. Не організовувала їхнє життя. А саме виховувала.
Якшими людьми я хочу бачити своїх дітей
Бо якщо спитаєте мене, якими людьми я хочу бачити своїх дітей, я навряд чи відповім: «Щоб вчасно здавали домашку й ніколи не забували плавальні окуляри».
Мені хочеться, щоб вони виросли добрими. Чесними. Співчутливими. Уміли помічати іншого. Витримувати труднощі. Розуміти свої емоції. Робити вибір. Бути вдячними. І знати, що для них правильно, навіть коли поруч немає мами.
Але де всьому цьому вчать?
Математика є. Англійська є. Футбол, музика, робототехніка — будь ласка.
А гуртка «Як стати щасливою людиною» чомусь немає 🙂
Внутрішня вісь дитини
Мені подобається думати про виховання як про живлення внутрішньої осі дитини. Того внутрішнього стрижня, на який він зможе опертися потім, коли нас не буде поруч.
І цю вісь неможливо виростити однією лекцією на тему «будь добрим».
Вона росте в маленьких повторюваних моментах.
Ось із чого почали ми в нашій родині — без ще одного гуртка 😂
10 маленьких ритуалів нашої родини
- Подихати разом перед сном. Всього 3–5 повільних усвідомлених вдихів і видихів.
- Іноді запитувати не «як справи?», а: «Що ти зараз відчуваєш у тілі?» Де напруга? Де тепло? Де щекотно? Де спокійно?
- Перед їжею зупинитися на пів хвилини, і кожен називає щось, за що сьогодні вдячний.
- Читати казки трохи повільніше. Не тільки «що було далі?», а й: чому герой так вчинив? А ти б як? Чи було це по-доброму?
- Влаштувати 10 хвилин сімейної тиші. Без телефонів, телевізора й необхідності когось розважати.
- Пограти в асани, щоб скинути напругу з тіла: дерево, метелик, левеня, кішка — не ідеально, а весело.
- Перед сном згадати три хороші моменти дня. Навіть якщо одним із них виявиться морозиво 🙂
- Коли дитину «несе», і вас уже теж починає нести — спробувати спершу контакт, потім виховання. Обійняти. Подихати. Посидіти поруч. А розбиратися — коли буря мине.
- Регулярно виділяти хоча б 15 хвилин один на один, коли дитині належить не лише ваше фізичне тіло, а й увага. Без паралельного WhatsApp.
- Придумати свій сімейний ритуал: ранкове групове обіймання, побажання на день, хвилина за руки перед сном — щось ваше.
Це і є сімейна йога
Напевно, для мене це і є сімейна йога.
Маленькі островки, де ми зупиняємося, зустрічаємося одне з одним і помаленьку вирощуємо ту саму внутрішню вісь. Відчуття «ми разом, я тебе бачу, я тебе чую, тут безпечно зупинитися».
І поступово ці островки стають звичкою. А звичка — частиною сімейної культури.
